Іду стежиною, що змійкою в’ється між молодими деревцями. Вона веде мене в сад. У дивний, квітучий яблуневий сад. Ось він зростає у наших мріях! І легка прохолодь овіває його. За кілька років він розквітне біло-рожевими  хвилями... Блакитне прозоре небо… Сад весь наповниться гулом бджіл. Після побачення з кожною квіточкою вони понесуть із собою на лапках ніжний пилок і ароматний нектар. Ось тут, праворуч, на повороті до альтанки, забуяє пишним цвітом яблуня...А трохи далі розливатимуть аромат абрикоси, сливи, вишні, груші, хизуватиметься бузок. На корі виблискуватимуть намистинки роси, переливаютимуться на сонечку. А під деревами – свіжа зелень трав, посипана легкою заметіллю ніжно-рожевих, сніжно-білих пелюсток. Ця довга алея-мрія веде мене до самого серця саду – у саму гущавину молодих квітучих дерев.  Але краса квітуючих дерев не вічна. Вічна любов, шана, повага, відчуття щастя, доброта. Тому і прагнемо, щоб з вікон нашого дитячого будинку, прокидаючись вранці, діти дивилися в сад, і щастя прокидалося  разом з ними.

        А зараз ми докладаємо зусиль для тощо, щоб наш сад жив не лише у мріях. Тому і висадили вже кілька десятків фруктових дерев на території дитячого будинку "Центр захисту дітей".