Вікна хати , що дивляться в сад,

Голубіють шибками попід білим крилом.

Я так хочу вернутись назад,

І заснути в оселі цілющим дитинчатим сном.

Вікна хати, що вулицю ось стережуть,

 Виглядають гостей, подорожніх вітають.

Може, то мене вони ждуть.

І тому день і ніч вони спать не лягають.

Не змикають очей, не втомились чекати.

Ще й заквітчані в посмішку, світять ясним теплом.

 І здається, що батько і мати,

Знов зустрінуть мене за селом.

Як колись привітають, накриють стола.

Защебечуть два голоси в різні тони.

Де ти, доню, так довго була?

 Проговорять разом.

Хвилювалися ж ми.

Я вклоняюся Вам, матері і батьки,

Що чекають дітей на порозі.

Хай ще довго й щасливо зоріють шибки.

 І рятують усіх на нелегкій життєвій дорозі!

(Прочитати цей вірш можна на віртуальній сторінці директора)

В.І.Лата, директор дитячого будинку